розпаскуджений
РОЗПАСКУДЖЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпаскудити.
2. у знач. прикм. Який розпаскудився, набув поганих нахилів, звичок; розбещений, зіпсований. Мати врозумляла дочку. Тихін ненадійний.. Він і на машині їздить, і трактором оре, та розпаскуджений. Одбився від рук, не признає нікого (Горд., Дівчина.., 1954, 48).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розпаскуджений | розпаскуджена | розпаскуджене | розпаскуджені |
Родовий | розпаскудженого | розпаскудженої | розпаскудженого | розпаскуджених |
Давальний | розпаскудженому | розпаскудженій | розпаскудженому | розпаскудженим |
Знахідний | розпаскуджений, розпаскудженого | розпаскуджену | розпаскуджене | розпаскуджені, розпаскуджених |
Орудний | розпаскудженим | розпаскудженою | розпаскудженим | розпаскудженими |
Місцевий | на/у розпаскудженому, розпаскудженім | на/у розпаскудженій | на/у розпаскудженому, розпаскудженім | на/у розпаскуджених |