просичати
ПРОСИЧАТИ, чу, чиш, док. 1. неперех. Видати сичання (про змію і т. ін.); // Видати звук, що нагадує сичання змії. Знову було напружено тихо, тільки дзюр-чала в рівчаку вода і десь зовсім близько просичав паровоз (Рибак, Зброя.., 1943, 112).
2. перех. і без додатка, перен. Вимовити звук «с-с-с», «цсс» і т. ін. - Цсс, Онохрію Онохрійовичу , - просичав схвильований Бочка (Епік, Тв., 1958, 128); // Промовити сичавим (перев. від злості, роздратування) голосом. - Мамо! мамо! - просичав [Сава] ненависно крізь зуби, затискаючи сильно п'ястуки (Коб., II, 1956, 167); - Тихо! - просичав Кирило і легко надавив шию вартового (Ірчан, II, 1958, 87); Вона стоїть у чорному вбранні, перебираючи чотки, і часом швидко, мов шуліка, кидається до якоїсь дівчинки, обсмикне на ній спідничку або просичить : - Носа витри, негіднице! (Донч., III, 1956, 26).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | просичу | просичимо |
2 особа | просичиш | просичите |
3 особа | просичить | просичать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | просичав | просичали |
Жіночий рід | просичала | |
Середній рід | просичало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | просичмо | |
2 особа | просич | просичте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | просичавши |