полічений
ПОЛІЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полічити 1; // полічено, безос. присудк. сл. Скільки люду там [у Дермані] поховано, Невідомо, не полічено, Скільки вбито, покалічено (Павл., Бистрина, 1959, 139).
@ Дні полічені чиї - комусь залишилося дуже мало жити. Кожному збоку видно було, що пані конає, що дні її полічені (Л. Янов., І, 1959, 377).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | полічений | полічена | полічене | полічені |
Родовий | поліченого | поліченої | поліченого | полічених |
Давальний | поліченому | поліченій | поліченому | поліченим |
Знахідний | полічений, поліченого | полічену | полічене | полічені, полічених |
Орудний | поліченим | поліченою | поліченим | поліченими |
Місцевий | на/у поліченому, поліченім | на/у поліченій | на/у поліченому, поліченім | на/у полічених |