невгавучий
НЕВГАВУЧИЙ, а, е. Який не вгамовується, якого не можна втримати, заспокоїти. Тільки Жучка невгавуча У покосах порина (Граб., І, 1959, 299); // Який не стихає, не припиняється протягом тривалого часу (про пісні, звуки, шуми і т. ін.). Гніт в каганчику тихенько Стане мріти й притухати; Цвіркуни покинуть пісню Невгавучу цвіріньчати (Щог., Поезії, 1958, 254); Ой, та який же сьогодні вітер! Він висвистує свою невгавучу пісеньку (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 3).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | невгавучий | невгавуча | невгавуче | невгавучі |
Родовий | невгавучого | невгавучої | невгавучого | невгавучих |
Давальний | невгавучому | невгавучій | невгавучому | невгавучим |
Знахідний | невгавучий, невгавучого | невгавучу | невгавуче | невгавучі, невгавучих |
Орудний | невгавучим | невгавучою | невгавучим | невгавучими |
Місцевий | на/у невгавучому, невгавучім | на/у невгавучій | на/у невгавучому, невгавучім | на/у невгавучих |