нарочитий
НАРОЧИТИЙ, а, е. 1. Те саме, що навмисний. Поводив [Гордій] себе так, ніби перший раз побачив [Федота], тому що знав, як то приємно для батька, коли його синові приділяють багато нарочитої уваги і дивуються його успіхам (Тют., Вир, 1964, 233); Окремі мізансцени [п'єси] здаються штучними, нарочитими, невиправданими (Мист., 1, 1959, 16); В їхніх відносинах не було тих нарочитих показних ніжностей, які можна спостерігати в деяких сім'ях (Ткач, Плем'я.., 1961, 312).
2. іст. Спеціально обраний із знатних, іменитих. Сюди [в терем] раннього ранку приходили тіуни, бояри, воєводи, мужі нарочиті (Скл., Святослав, 1959, 33); Переправившись через Десну, Олег вислав до надвірньої брами двох нарочитих мужів, повелівши їм домогтися особистого побачення з князем Чернігова (Міщ., Сіверяни, 1961, 108).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | нарочитий | нарочита | нарочите | нарочиті |
Родовий | нарочитого | нарочитої | нарочитого | нарочитих |
Давальний | нарочитому | нарочитій | нарочитому | нарочитим |
Знахідний | нарочитий, нарочитого | нарочиту | нарочите | нарочиті, нарочитих |
Орудний | нарочитим | нарочитою | нарочитим | нарочитими |
Місцевий | на/у нарочитому, нарочитім | на/у нарочитій | на/у нарочитому, нарочитім | на/у нарочитих |