калічити
КАЛІЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. 1. Завдавати каліцтва кому-, чому-небудь; робити калікою. Всіх калічив [Еней] без розбору І убивав по десять враз (Котл., І, 1952, 260); Ведмеді та дики часто калічать худобу й людей у горах (Фр., VI, 1951, 35); Від страху почала стріляти польська артилерія, але її ядра калічили десятками своїх же (Панч, Гомон. Україна, 1954, 332); // Завдавати шкоди; псувати, нівечити, марнувати. [Орест:] Подумай тільки, подумай, чи варто ж калічити своє життя через якусь.. нервову хворобу... (Л. Укр., II, 1951, 91); - Ти.. до чого дожився мені? Уже калічиш душу власній дитині? (Стельмах, Хліб.., 1959, 472).
2. Вимовляти неправильно; перекручувати, ламати (про мову, слова). Вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина (Коцюб., І, 1955, 102); Панотець калічив польську мову немилосердно. Говорив українські слова, намагався лиш виговорювати їх на польський лад (Март., Тв., 1954, 255); Дід ніколи не калічив мови, ..не пристосовувався до дитячої говірки (Ю. Янов., II, 1954, 109).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | калічу | калічимо |
2 особа | калічиш | калічите |
3 особа | калічить | калічать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | калічитиму | калічитимемо |
2 особа | калічитимеш | калічитимете |
3 особа | калічитиме | калічитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | калічив | калічили |
Жіночий рід | калічила | |
Середній рід | калічило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | калічмо | |
2 особа | каліч | калічте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | калічачи | |
Минулий час | калічивши |