біурет
БІУРЕТ, -у, ч. Органічна сполука; кристалічний продукт конденсації двох молекул сечовини із вилученням молекули амоніаку при нагріванні її розплаву; погано розчиняється у воді при кімнатній температурі, але добре у гарячій воді; токсично діє на рослини, тому є небажаним у сечовині; вже у незначній кількості у землі призводить до хлороу.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | біурет | біурети |
Родовий | біурету | біуретів |
Давальний | біуретові, біурету | біуретам |
Знахідний | біурет | біурети |
Орудний | біуретом | біуретами |
Місцевий | на/у біуреті | на/у біуретах |
Кличний | біурете | біурети |