підождати
ПІДОЖДАТИ, ду, деш, док. 1. Те саме, що почекати. Нам казали коло дверей підождати, поки він прийде (Вовчок, І, 1955, 77); Знов дівчина буде при зорях іти, Вертаючись пізно додому з бригади. Її коло двору підождуть брати, І скрипнуть ворота... (Вирган, Квіт. береги, 1950, 33); Чіпка підождав, поки геть підбилося сонечко, одягся в свитину й пішов до баби, де жила мати (Мирний, І, 1949, 320); [Зінька (до Петра): ] Ти з чобітьми підождеш, ось мені нема в чому вийти в люди: свита - латка на латці (Вас., III, 1960, 292); - Куди підемо з тобою, коли в нас ні двору, ні тину? От і виходить: підождать треба трішки. Зіпнусь я на ноги, зароблю хоч на чужий куточок, тоді й балачка друга буде (Тют., Вир, 1964, 125).
2. тільки наказ. сп. Уживається як застереження або прохання почекати, не поспішати що-небудь робити. [Єпископ (суворо): ] Підожди. Не час (Л. Укр., II, 1951, 492); - Але ви підождіть. Я теж обдарую вас, - метнулася Варвара в садок і скоро вибігла, несучи в руках пучки свіжої редьки, цибулі, салату (Кучер, Чорноморці, 1956, 436); - Підожди! Чи не занадто все це легковажно і поспішно? Відмовитись від складної роботи - це найлегший шлях (Собко, Срібний корабель, 1961, 97); // Уживається як погроза, попередження кому-небудь. - Підожди ж ти, думаю, піймаєшся і ти мені, стане тобі шкурка за вичинку (Мирний, І, 1954, 305).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | підожду | підождемо |
2 особа | підождеш | підождете |
3 особа | підожде | підождуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | підождав | підождали |
Жіночий рід | підождала | |
Середній рід | підождало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | підождімо | |
2 особа | підожди | підождіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | підождавши |