думний
ДУМНИЙ, а, е. 1. розм. Заглиблений у думки; задумливий, замислений. А Настя мені якось і каже: - Так от чого матуся така думна ходила!.. (Вовчок, І, 1955, 262); Чорнобривцями заквітчаний [на фото], у рушник прибраний, а сам думний та сумний... (Вас., Вибр., 1954, 13); // Який виражає заглибленість у думки. Старий промовив: - недоуми! Занапастили божий рай!.. І думнеє Чоло похмаріло... (Шевч., II, 1953, 26); Хлопець мовчить. Лице його стає таке думне, горде, хороше (Вас., II, 1959, 55).
2. рідко. Те саме, що гордовитий. - Чого ж ти така думна? чого погорджаєш поповичами? (Свидн., Люборацькі, 1955, 87).
3. іст. Прикм. до дума 3. Коли скликали віщі дзвони На думну раду козаків, - Любові й дружби мак червоний У Переяславі зацвів (Рильський, Поеми, 1957, 401); // Стос. до боярської думи. Бояри, стольники, думні дяки та всякі інші царедворці - не раз і не два зазирали з-за важких дверей, але цар їм дражливо кивав, щоб не вступали (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 562).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | думний | думна | думне | думні |
Родовий | думного | думної | думного | думних |
Давальний | думному | думній | думному | думним |
Знахідний | думний, думного | думну | думне | думні, думних |
Орудний | думним | думною | думним | думними |
Місцевий | на/у думному, думнім | на/у думній | на/у думному, думнім | на/у думних |