докучати
ДОКУЧАТИ, аю, аєш, недок., ДОКУЧИТИ, чу, чиш, док. Повторюванням, одноманітністю дій, слів і т. ін. неприємно вражати; набридати. Він довгі літа докучав панові різними процесами (Фр., III, 1950, 266); Він часто докучав дидаскалам [учителям], розпитуючи їх, що означає те чи те (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316); Докучила баба своїми словами дідові (Ів., Укр.. казки, 1950, 89); // перен. Не давати спокою, мучити, турбувати (про почуття, хвороби, думки і т. ін.). Голод почав йому докучати і разом з голодом почала злість підступати під серце (Фр., IV, 1950, 72); Не міг зразу одповісти на Ваш останній лист, серце так докучало, як ніколи перше (Коцюб., III, 1956, 379).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | докучаю | докучаємо |
2 особа | докучаєш | докучаєте |
3 особа | докучає | докучають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | докучатиму | докучатимемо |
2 особа | докучатимеш | докучатимете |
3 особа | докучатиме | докучатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | докучав | докучали |
Жіночий рід | докучала | |
Середній рід | докучало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | докучаймо | |
2 особа | докучай | докучайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | докучаючи | |
Минулий час | докучавши |